pixel
 

Школа вільних та небайдужих: Як живе цікавий навчальний проект

Ми побували в гостях у Школі вільних та небайдужих. Дізналися, як працює школа з двома директорами, як учителі планують заняття з використанням інтерактивних панелей та проводять уроки на подвір'ї і що планується найближчим часом у цьому яскравому навчальному закладі.

Директор з навчання Оля Гісь розповіла про свої напрацювання в педагогіці, видані друковані книги та інтерактивні, які готуються до випуску. Ми дізналися, у яких країнах світу вивчала підходи до викладання у школах пані Оля та як тепер вона це все впроваджує в Україні.
Ольга Гісь за своїм робочим столом
Пані, Олю, розкажіть, як ви увійшли в сферу освіти? Хто ви за освітою?
За першою освітою я математик, за другою ‒ психолог. Тривалий час працювала в Академії наук, захищалась по антенах. А у 2001 році вийшла моя перша книжка "В Країні Міркувань" у співавторстві з Сашком Яцківим. Посібник містить серію завдань для розвитку як лівої, так і правої півкулі мозку. На той час подібної літератури в такому обсязі, як ми запропонували, практично не було, отож ми заповнили дану нішу. Ця книга виграла кілька міжнародних конкурсів. Пізніше я займалася впровадженням курсу розвитку продуктивного мислення дітей молодшого шкільного віку. Цей курс розроблений на стику математики, логіки, мови та психології і покликаний розвивати основні операції мислення дітей, їхню здатність генерувати власні ідеї. Курс складається з програми та серії посібників "Планета Міркувань". Даний курс є апробований впродовж 20 років і впроваджений у багатьох школах України як варіативний предмет. Власне, предмет мислення у нашій школі викладається за цією програмою.
Після того було написано ще серію посібників для дошкільнят під назвою "Школа Міркувань" у трьох частинах: Мислення, Абетка та Математика. Дошкільнята у нашій школі теж працюють за цими посібниками.
Крім того, був ще один довготривалий проект із написання підручників з математики для початкової школи. Впродовж останніх семи років ми з учителем-методистом Іриною Філяк займалися написанням цих підручників та робочих зошитів.
Нещодавно був конкурс МОН України щодо першого класу. На конкурс було подано 12 різних підручників з математики. Приємним здивуванням було те, що 70% шкіл Львівської області обрали саме наш підручник. Загалом, по Україні учителі замовили наш підручник для 92 тисячі учнів. Це приблизно чверть усіх першокласників України. Переглянути відеоролик про підручник можна тут.
Чи враховували ви якийсь міжнародний досвід при розробці усіх цих проектів? На що опиралися?
У 2008 році я виграла міжнародну стипендію імені Фулбрайта Fulbright Ukraine, написавши проект з педагогіки про те, наскільки важливо вчити діток мислити і як це можна робити. На той момент це була болюча для мене тема, бо, потрапляючи у школу, мене дуже сильно вражало, настільки там зміщені акценти і на уроках вчать не стільки думати, скільки заучувати. Як професійний математик, я точно знала, що це неправильно. Так, здаючи кандидатський мінімум, я могла користуватись усіма можливими довідниками. Ніхто нам не казав, що усі ці формули ми маємо знати напам'ять. Для науковця, наприклад, найважливішим умінням є уміння думати, продукувати ідеї, а не знати напам′ять багато формул.
У програмі Фулбрайта бере участь більше 150 країн, стипендії оплачує американський уряд. За цією програмою я поїхала в Америку, і сталось так, що прожила там 4 роки, дивилась їхні підручники, ходила в американські школи, поїхала на математичний конгрес у Південну Корею, вивчала Сінгапурські методики, відвідала школи Фінляндії, тобто «зондувала», що відбувається в освіті по цілому світі, зокрема, мене цікавила математика. Весь цей досвід потім було використано при написанні підручників з математики. Так, мене дуже вразило, що у багатьох країнах третину підручника з математики займає тема «Гроші». В українських підручниках такої теми взагалі не було. Тому ми самовільно ввели цю тему в наш підручник, бо власне на ній дуже добре вивчати математику: скільки всього грошей, яка буде решта, скільки грошей не вистачає, як розміняти гроші на дрібніші тощо.
У Школі вільних та небайдужих ми розробили свою власну шкільну валюту (фестики). Щоп′ятниці у нас працює шкілький банк, де учні отримані на уроках смайлики обмінюють за певним курсом на шкільну валюту. Розписуються, як належить, у відомості. В кінці року буде великий ярмарок, де діти за зароблені гроші купуватимуть різні шкільні сувеніри. Таким чином, ми підвищуємо фінансову грамотність дитини, вчимо їх самостійно «заробляти» гроші, розвиваємо підприємливість. Такі навички знадобляться дитині у практичному житті.
Пані, Олю, що для вас було відкриттям на роботі у школі? Який досвід ви там отримали?
Я працювала кілька років у школі "Джерельце", коли втілювала предмет з мислення. Він же ж був неапробований спочатку. Паралельно у Першій гімназії я вела математичні гуртки та підготовку дітей до математичних олімпіад. Цей досвід дав змогу розписати всі завдання з посібника по класах. Я випробовувала завдання з першим, другим, третім та четвертим класами і тоді визначала, якого воно насправді рівня. Це був мій педагогічний досвід.
Відкриттям у педагогічній роботі було те, наскільки важкою є учительська робота. Після досвіду роботи в школі я почала вважати учителів подвижниками, бо це насправді дуже енергозатратна робота. Набагато легше провести двогодинну лекцію перед 150 дорослими, ніж один урок у початковій школі, причому чим менші діти, тим важче.
Що вам запам'яталося за перший рік роботи у Школі вільних та небайдужих?
Я люблю діток, тому є багато позитивних моментів від комунікації з ними, коли учні приносять якісь записочки, вітання, цукерки. Коли йдеш, а вони до тебе біжать, обіймають. Цей контакт з дітками дуже приємний. Також у нас колектив хороший, дружня атмосфера, люди з гумором.
Коли я поїхала в США, то звільнилася з Академії наук. Після повернення в Україну більше не хотіла туди повертатися. Хотіла зосередитися над проектами випуску книг, робити розвиткові ігри. Мій чоловік американець і він дуже хотів подорожувати Європою. Тобто плани в нас були зовсім інші. Але тоді надійшла пропозиція від корпорації ФЕСТ приєднатись до проекту створення нової інноваційної школи. Це заінтригувало, бо я добре бачила, що є не так із нашими державними школами. Я трохи подумала, бо це пішло врозріз із нашими сімейними планами, але потім погодилась. Відчувалось, що це буде дуже цікава робота, бо є можливість бути креативним, втілити ідеї, які давно визрівали в голові, що на втілення цих ідей є відповідні кошти. І не шкодую. Сподівання справдились.
Ваша книжка в електронному варіанті вже підготована видавництвом "Ранок". Чи буде такий примірник користуватись попитом?
Думаю, що так. Хоча, спостерігаючи, що відбувається в Америці, де комп'ютеризація почалася набагато раніше, ніж у нас, то там не перейшли повністю на електронні підручники. Тому я думаю, що і у нас також буде частковий, а не повний перехід на електронні підручники.
Діти люблять інтерактивні книжки, клікати на Touch панелях, робити веселі анімаційні тести, які там є, це однозначно цікаво і доповнює традиційні методики навчання. Такий ігровий формат дає нові можливості. Це своєрідна компенсація часто надто формалізованих паперових підручників. Запитаєте, чому так мало гарно оформлених цікавих паперових підручників? Бо є певні обмеження — книжка має бути не більше 160 сторінок і так далі. Отож, для багатьох малюнків там банально замало місця. А дітям без малюнків — нецікаво. Я спеціально вибирала креативних художників, але втілити задумане виявилось набагато важче, ніж думала. Змакетований підручник, який складався з двох частин, тепер треба скоротити майже наполовину, бо такі спецнорми. Тому душа, чесно кажучи, болить. Вкладено стільки праці, стільки часу, стільки коштів, а через формалізм, діти не отримають те, що би могли отримати. Хотілось би більшої свободи. Творчий потік важко втиснути у жорсті рамки нормативів. Але наразі «маємо те, що маємо». Сподіваємось, що з часом і цю проблему вирішать якось конструктивно.
Операційний директор Школи Вільних та небайдужих Олесь Пограничний розповів, за яким принципом працює дирекція школи, цінності, на яких будується сама школа та плани на майбутнє.

Олесь Пограничний на робочому місці
Ви працювали раніше в інших сферах, зокрема в журналістиці. В який момент і чому ви захотіли працювати в школі?
Займатися журналістикою фахово я перестав у 2000-му році. Далі був спізасновником "РадіоМан", ми продовжували видавати журнал "Ї", але це більше філософія та культурологія, ніж журналістика. Але весь журналістський та післяжурналістський досвід — це комунікація та управління різними проектами. А школа — це не тільки предмети, як ми собі звикли уявляти, та набір вчителів. Школі потрібні люди, які комунікують, управляють. З логіки школи так виходить, що варто розділяти навчальні та управлінські функції. Відповідно, ми так і зробили. Пані Оля фахово будує навчання, це її царина. Вона навіть якось сказала, що не уявляє, якби їй довелося вести господарські та бухгалтерські справи. Просто такі справи можуть вбити учительське натхнення. А в нашому випадку, не тільки у школі, а загалом в суспільстві, дійсно потрібно багато розвитку навчального творчого процесу.
Ви дуже багато уваги приділяєте цінностям у школі. Чому саме ці якості виділили — вільні та небайдужі — і як вдалося втілити задум за перший рік?
Запит на ціннісні речі в Україні є. Він то вибухає, то згасає. Вибухає він, переважно, на Майданах: Революція на граніті, Помаранчева революція, Революція Гідності. Але, коли тиск слабшає, запит на цінності може стати менш актуальним. І, мабуть, на тій хвилі актуалізації цінностей в групи людей з'явилося бажання створити на їхній базі школу. Знаєте, одна справа щось оголосити та прописати, а інша справа — дотримуватися. Бо школа це така штука, де діти більше дивляться за вашою поведінкою, де вони значною мірою відтворюють і наслідують поведінку старших. Ясно, що вони усе пропускають через свої головочки та сердечка, але все одно значною мірою беруть собі ці моделі. Тому хотілося в цей проект залучити людей, які би могли ці цінності транслювати. Це важкий трепетний процес. Ми можемо сказати, що хочемо і прагнемо це робити. Як нам це вдається? Думаю, що це вже можуть казати батьки, діти, зовнішні люди.
Я так собі оцінюю: щось вдається більшою мірою, щось меншою. Але рушієм є бажання допрацювати все те, що ми собі задумали. Ми собі можемо із засновниками, менеджметом та керівництвом школи дотримуватися цінностей прозорості, щоб не було незрозумілих моментів, як це часто у школах буває, ми — за адекватне оцінювання, відсутність корупції. Але ще потрібно слідкувати, щоб так було і у вертикалі вниз. Тут також, як правило, бувають виклики. Процес формування такого колективу, який би цим правилам та цінностям слідував — довготривалий.
Школа цьогоріч розширяється?
Ми набрали дітей на підготовку, як собі планували, і набрали два третіх класи. Хоча наші колеги з інших шкіл нас відмовляли, бо це дуже складно. Але ми все ж ризикнули і спробуємо.
Розкажіть, як ви обираєте обладнання для школи? Що визначальне — сучасні вимоги, зацікавлення учнів, учителів? Як приймається рішення?
У всій діяльності школи ми підбираємо партнерів, які працюють в наших ціннісних категоріях. Це стосується постачальників харчування, обладнання і всього решта. Тому що це не просто здійснена операція, це взаємостосунки, розвиток, довгий процес. Це є метал і пластик, а решта — надбудова. Ми працюємо з такими людьми, які нам близькі по духу і з якими ми точно будемо розвиватися. Команда EdPro — це люди нашого ціннісного поля і їхня робота підтверджує це. Бо якісь ідеї виникають у вас, якісь — у нас. Школа по своїй суті більш консервативна, до мобільності підходить складніше. Але класно, коли хтось задає темп, нові ідеї, і тоді школи повільно, але і собі дотягуються до цього.
Повністю якось оцінити нашу співпрацю з сучасним технічним забезпеченням ще складно, тому що ми ще були маленькі — підготовка, перші класи. Вже на завершенні навчального року ми побачили, що почалася спільна робота — вчителі з дітьми почали більше працювати на інтерактивних панелях, робити проекти.
Я собі так уявляю, як це буде в других-третіх класах. Далі, якщо додати планшети в навчальний процес, треба думати, як це все інтегрувати.

Не боїтеся таких викликів?
Школа — це і є те середовище, де діти мають навчитись викликам. А як ми їх навчимо, якщо самі будемо уникати складних моментів? Це для нас виклики. Ми їх пробуємо вирішити, реалізувати нові навчальні ідеї, з вашою допомогою в тому числі. А на нашому прикладі й діти вчаться.
Які цікаві історії пригадуєте за рік роботи в цій школі?
В управлінні школи є багато рутини. Але школа так само постійно підкидає щось цікаве. В нас вже є хрестоматійна історія, дуже весела. Ми зробили розвиваючий проект: розмістили на стіні прапори усіх країн. Коли робили дизайн, підготували список країн, які зараз визнані у світі, та їхніх прапорів. В кінці переліку дали лінк: нагору, щоб не крутили всю стрічку, а натиснули і перейшли на початок. А дизайнер взяв і зробив її країною "Нагору", намалював для неї прапор. І ми повісили її на стіні, всі ходили, дивилися, нічого незвичного не помічали. А один хлопчик з підготовки запитав маму: "Яка столиця країни Нагору?". Його мама — географ — переглянула Вікіпедію, інтернет і нічого не знайшла. А коли хлопчик у школі почав запитувати вихователів, ми зрозуміли, який ляпсус вийшов. Але як чудово, що дитина така уважна виявилася. Ми дали йому нагороду за це. Він дуже розумний хлопчик.
А ще цікаво спостерігати за дітьми. 9 місяців тому вони до нас прийшли і не розуміли, що це з ними робиться, кругом якісь дяді, тьоті, які для них однакові. А зараз вони вже поводяться так осмислено. І всі діти — це наші друзі. Ми з ними спілкуємося, вони діляться своїми думками, це окремий кейс. І, до речі, діти часто приходять в наш кабінет директорів, подивитись на черепах, поговорити з нами. І зараз ніхто не дивується, що є два директори в школі. Це вже сприймається, як норма.
Коли ми з пані Олею сідаємо і говоримо, якщо ми ще маємо силу говорити, про поточні речі, то ділимося ідеями, що ще потрібно доробити, записуємо собі, що треба обговорити. Але навіть коли є модель, дуже важко всіх правил дотримуватися. От у 10-ти заповідях усе написано, але кожен по-своєму цього дотримується. Так само модель школи формується, виробляється, але сама ж школа постійно змінюється. Прийшли нові діти, нові батьки і все — маємо нову модель школи. Можна скласти конституцію, конфігурацію, а школа — це дуже жива субстанція.
До нас приїжджають люди і хочуть франшизу. Але школу не перенесеш, як вазонок. І то, не знати, чи вазонкові сподобається, якщо його перемістити. Чому франшизу школи не можна так просто продати? Потрібно прецезійно випрацювати повну модель, увесь пакет по школі. А ще, багато залежить від того, які це люди будуть робити, які партнери фінансово будуть залучені? Як ці партнери вибудують стосунок з громадою? Це такий комплекс питань, що відпустити у вільне плавання проект ми, поки що, не готові. Думаю, що після літа будемо готові множити школи.
Зараз ми працюємо над конституцією школи, якої будемо самі дотримуватися, будемо вчити дітей і пропонувати батькам. Навіть не знаю, як ми це все встигнемо за літо зробити, ще б повідпочивати і про стратегічні питання потрібно думати.
Вчитель молодших класів Раїса Фаль розповіла про методики та підходи до навчання, які використовує на уроках.
Пані Раїсо, як ви вважаєте, наскільки діти зараз мотивовані вчитися? Чи нове обладнання додає їм бажання дізнаватись щось нове?
Сучасне обладнання вносить свою частку. Діти вмотивовані до навчання, а на інтерактивних панелях переглядають відео, матеріали з програми mozaBook з великим інтересом. Зараз дітям цікаво вчитися.
Вчителька Раїса Фаль показує інструменти на інтерактивній панелі
Скажіть, що для дітей у початковій школі найважливіше? Які вони — ці першачки?
Діти — це особистості. Кожен з них вже бачить навчання по-своєму. Якщо не вмотивуєш дитину, вона не приступить до виконання завдань.
Які методи для заохочення до навчання на уроці ви використовуєте?
Це ігри, робота в команді та групі, завдання на швидкість, діти реагують один на одного і робота в команді дуже впливає на загальний результат. У нас різні методи.
Влітку у вашій школі практикують навчання надворі. Дітям таке подобається?
Дітям подобається надзвичайно. Були такі дні, коли ми від першого до останнього уроку проводили навчання на вулиці. І це дуже добре впливає на дітей. Просто мають бути відповідні умови, щоб клас від класу був на відстані. І один вчитель іншому не заважав. А чи діти сидять за партами, чи ні — це не має значення. Дитина не звертає на це уваги під час заняття.
Ще розкажіть про інтегровані уроки, які ви проводите? Це у вас щойно був урок математики з письмом?
Це методика "Лицем до дитини", ми її запозичуємо. І бачимо, що дітям подобається і вони показують, що хочуть займатися такими методами, а не так, як раніше.
Вчитель молодших класів Світлана Коваль поділилась рекомендаціями для батьків школярів на літо та розповіла, як найкраще планувати уроки для проведення з інтерактивним обладнанням, чим особливі уроки надворі та чому важливо чергувати різну інформацію на шкільних заняттях.
Вчителька Світлана Коваль на уроці в першому класі
Розкажіть, як часто використовуєте на уроках інтерактивну панель? Які є правила з її застосування у школі?
Раніше одна панель була у підготовчих класах, інша — у школі. Зараз двома дошками користується школа. Ми ділимось таким чином, що два вчителі мають одну панель для проведення занять. Ми чергуємося по тижнях. І виходить, що у нашому класі через тиждень є інтерактивна панель. Це класно, бо можна уроки собі запланувати наперед. І продумувати ще бінарні уроки з вчителями.
В ті дні, коли у нас стоїть Touch панель, ранкова зустріч акцентована на панелі. Інколи ми включаємо інструменти з музики і співаємо, робимо обов'язково руханку, можемо включати mozaBook і виконувати завдання. Ці півгодини проходять дуже цікаво, і на хвилин 15 ми вмикаємо панель.
Під час уроків можна, по-різному використовувати панель. Зараз у нас пішли дуже цікаві теми з математики, всі вони є у програмі mozaBook. Якщо чогось немає, ми знаходимо в інтернеті і працюємо з дітьми, використовуючи великий екран панелі. Це може бути і 10 хвилин на уроці, але вже додає цікавості і не просто привертає увагу дітей, а є повноцінним навчальним елементом, коли ми виконуємо разом завдання.
На інтегрованих уроках читання/письмо/природа ми з дітьми розглядали в mozaBook будову риб, комах, звірів, земноводних, плазунів і могли також намалювати та надписувати будову в зошиті. У старших класах їм доведеться такі будови робити. Дітям було цікаво дізнатися, які є риби, що вони мають різні плавники, вигляд. Так ми поєднали те, що діти могли виробляти письмо, тому що оформляли будову та могли також уявляти, бо малювали ту рибу, яку побачили. Таким чином, працювали і з іншими темами про тварин.
Наскільки зараз діти вмотивовані до навчання? І з власного досвіду, що можете сказати, наскільки діти змінюються, чи вони всюди одинакові, а просто різні методи навчання.
Діти не всюди одинакові. У цій школі в дітей інтелектуальний рівень вищий. Нас ще з вересня вразило, що в дітей є бажання вчитися. Не кожен перший клас має таку зацікавленість у навчанні. Інколи від учителя потрібно дуже багато зусиль, щоб цей інтерес виробити. Тут хіба з окремими дітьми довелося більше попрацювати над тим, щоб виробити зацікавленість. Загалом, вони старанні. Але потребують постійної уваги вчителя. В початковій школі важливо використовувати елементи гри, але не переграти з цим. У нас бувають фізкультхвилинки по 2-5 хв на уроці. Цих кілька хвилин додає наснаги та спонукує далі працювати.
Також заняття на інтерактивних панелях дітей мотивує, тому що їм через кожні 20 хвилин потрібно змінювати діяльність. І після вони знову починають по-іншому працювати. Відповідно їхньої уваги вистачає на цілий урок.
Поділіться своїм педагогічним досвідом та власною думкою, чи потрібно у початкових класах таке обладнання? Чи це більше для старшої школи?
Якщо брати саму програму mozaBook та mozaWeb, то це в більшості для старшої школи, але якщо брати Touch панель, яку можна по-різному використовувати, то звичайно для початкових класів це також дуже доречно. Для дітей дуже цікаві самі технічні новинки. А ще вони у захваті від великого екрану та різних зображень. Особливо на уроках природи.
На сайті віртуальна школа є дуже багато різних тем з природознавства про моря, океани, звірів та планету. Крім цього, є відео з математики та української мови. Діти на одному подиху це все розглядають і потім дуже добре запам'ятовують. Потім ми це все обговорюємо і я так бачу, що вони вже схопили цю інформацію. А без панелі про це можна багато говорити і не буде такого ефекту. Бо краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Мені здається, що дітям важливо візуально бачити те, що вони вивчають. Тому я вважаю, що з дошками та панелями варто проводити навчання, але усе в міру. Щоб це були інтерактивні вставки з навчальним матеріалом, а не тільки для розваги. Варто поєднувати гру з навчанням і тоді вони багато запам'ятовують.
Ми були у вас на уроці з математики, який відбувається надворі. Як такий формат приживається і чи дітям цікаво, чи вам цікаво?
Мені та моїм колегам такі уроки дуже подобаються. Єдиний недолік — надворі діти дуже розсіюють свою увагу. Тому брати важчі теми на вулиці складніше і діти можуть не запам'ятати всього. Щоб краще зосередитись, потрібно менше простору. Це і доведено науковцями, що коли дитина розсіює увагу, то менше запам'ятовує. Діти можуть задивлятися часто на небо, на траву чи цілий майданчик і прогавити щось. Але коли у нас були на дворі уроки математики, ми мали вже заключні теми, підсумок тих занять, які ми протягом року проходили. Ми повторювали геометричні фігури. А діти це вже знають, тому їм добре пішло. Але я помітила, що не було такої уваги, потрібно було постійно слідкувати, щоб учні були зацікавлені.
Якщо говорити про дитиноцентризм, то вчитель має старатись так проводити уроки, щоб дитині було цікаво та комфортно, жертвувати якимись своїми інтересами для блага дітей. Тому моя думка, якщо дітям приємно, добре і комфортно, то вчитель має до цього пристосовуватися і я - тільки за. Мені теж подобається подихати свіжим повітрям. Це особливо важливо, коли у класі дуже тепло. Навіть, якщо є кондиціонер, все одно дуже хочеться на двір. Там всі значно бадьоріші.
Яке ваше бачення, чи треба вчитися дітям влітку, чи навпаки, треба дати їм можливість відпочити?
Відпочинок — це дуже добре і круто. Але якщо все літо тільки відпочивати, то інформація забудеться і дитина розлінується. Я навіть по собі суджу, як було в моєму дитинстві. Я не хотіла, щоб нам на літо давали щось читати, вивчати на канікулах. Мені хотілося волі та свободи. Але якщо цього матеріалу не багато, то це допоможе дитині пригадати, не дасть забути. Тому що 3 місяці — це доволі великий період для дітей 6-8 років. І за цей час вони можуть все забути. Тому варто нагадувати їм, але неформально. Багато від батьків залежить, від їхньої ініціативи. Часом можна елементарні приклади розв'язувати будь-де, в хаті чи на дворі. Або щоб розвивалась пам'ять можна вивчати вірші. Все-таки, це не так втомлює, як писати або читати. Але влітку варто відпочити і злегка нагадувати щось цікаве з навчання: чи півгодини в день, чи якийсь період на місяць, щоб дитина могла відновити і письмо, і читання. Ну читати, я гадаю, варто завжди вечорами перед сном. Дитина і заспокоюється, і багато нового дізнається.
Які у вас враження від роботи в цій школі, від дітей, колективу, батьків?
В загальному, школа мені дуже подобається. Я здивована, що пройшов цілий рік — а він був дуже насичений — і в мене немає всередині жодного відчуття негативу, що щось було не так ні від дирекції, ні від вчителів у колективі, і навіть від дітей чи від батьків. Я задоволена, що мене цінують, поважають. Відчуваю це від дітей, батьків, дирекції, колективу. Пройшов вже рік і з кожного боку був приємний позитивний фітбек.
Нагадуємо, що Школа вільних та небайдужих взяла участь в конкурсі #SuperUrok. Відео йшли поза конкурсом, оскільки учасниками були учні 4-11 класів. Але свою аудиторію та шанувальників знайшла кожна команда першокласників: Розумники, Мудрики, Переможці та Перлинки.
Ми будемо продовжувати відвідини навчальних закладів, які поєднують сучасні методики та нове обладнання для навчання школярів. Підписуйтесь на Фейсбук-сторінку EdPro, щоб бути в курсі найцікавішого!